Семей 58938
Профилей 1096392
Анна Григорьевна Кравченко (?)
  Информация о рождении
Место рождения: россия

Воспоминания Михаила Василия Кравченко о матери “Коні мого дитинства і юності” из книги "Роде наш незабутній".

Гожого травневого дня 1920 року у дворі моєї дідівщини люди валькували хату. Валькували – то значить обкладали – обмуровували глиняними вальками вже готовий дерев’яний каркас.
І серед людей, які носили і подавали майстрам вальки, дріботів босими ніжками у довгій полотняній сорочечці і я.
Мої руки, одежа і чубчик були вимазані глиною, бо теж носив від глиняної ями до нової хати кавалечки глини і шепелявлячи гукав у гору – в отвір майбутнього вікна:
- На вайка!
- Та візьміть же люди валька – дитя принесло! –часом додавала до моїх вигуків мама, яка теж метушилась серед людей з тими вальками.
…А через тиждень чи два я вже метався у гарячці і, простягаючи палаючі від температури рученята, повторяв: “Тату, візьми вайка!”.
Підступна пухлина дифтериту з кожною хвилиною все щільніше стискала мені горлянку. Задихаючись, я хрипів і вже не міг вимовити навіть єдиного рятівного слова: “мамцю”. Але я бачив ії заплакані очі над собою, чув ії обнадійливі слова:
- Синочку, ну потерпи, ось зараз...
Я не знав, що буде зараз, але мені ставало хоч на хвилину легше дихати від тих материнських заспокійливих слів.
А зараз було в тому, що мама чекала “фершала”, як тоді говорили, за яким ще удосвіта вирушив батько. Де він його міг знайти, коли навкруги банди, бої, кров...
Та сподівалися обоє на краще. Бо зуміли ж холодними березневими шляхами 1918-го року, долаючи білі і червоні фронти, дістатися у Митаівку аж з Петрограда. Дуже важко було, але дісталися. І мене під серцем ще ненародженого донесла мама.
Хоч і не обійшлося без трагедії, бо застудилася у дорозі моя трирічна сестричка Тамара і померла вже у Митаївці.
Отже велика тривога на серці була у мами – тепер вже тривога за моє життя.
І коли настала та мить, що я захлинувся востаннє і не побачив материнських очей... Я не знав, що було потім. Та у шестирічному віці дізнався про все від мами.
У відчаї і стражданні мама притулилась губами до гарячої пухлини на моєму горлі, розкусила шкіру і висмоктала з неї гній і кров.
Ніхто не був при тому крім нас двох, ніхто, крім життя і можливої смерті. Але після цих смертельно-тривожних миттєвостей, у мене відновилось дихання ф я знову побачив мамині очі, почув Ії ніжний голос – “синочку...” і вимовив: “Мамо, візьми вайка...” Після тих слів я побачив на очах мами сльози: вона плакала над моїм воскресінням. А тут нагодився і “фершал”.
  © 2002-2017|service.familyface.com@gmail.com